Подготовка к установке дверей

Начать нужно с демонтажа дверей (старых). Двери надо снять с петель, убрать с проема старую коробку, очистить его от кусков отваливающегося цемента.

Далее монтируется новая коробка. Сначала делается поперечная перекладина. Ее нужно приложить к верху дверей и замерять расстояние, которое надо отпилить. Также нужно сделать и с продольными перекладинами. Их друг с другом нужно скрепить саморезами. Здесь главное знать, что между коробкой и дверью должен быть маленький зазор в 0,5 сантиметров, чтобы двери легко открывались и закрывались, и не было при этом никаких притираний

Далее нужно врезать петли. Многие специалисты советуют делать это до того, как собрана коробка. Петли врезаются в полотно двери. Для этого с верхнего и нижнего конца двери нужно отмерить по двадцать сантиметров. К отметке прикладывается петля, и обводится по контуру. Стоит отметить, что врезать замок также нужно при уже установленной двери. Легче всего установить на двери замок накладной, так как его не нужно врезать.

Далее под петлю делается отверстие с помощью обыкновенной стамески. Так снизу и сверху. Затем к двери приставляется коробка и обводится контур уже на самой коробке. Опять же между перекладиной и дверями должно быть пространство. Петли врезаются в короб и двери с помощью саморезов, в предварительно высверленные отверстия, чтобы дверное полотно не раскололось.

Далее нужно установить коробку в проем. Коробка засовывается в проем и тщательно выравнивается и центрируется по уровню. Если надо, между коробкой и дверями ставятся бруски и забиваются клинья. В каждой стойке сверлятся по три дырки. Затем коробка снимается, и по меткам высверливаются отверстия под дюбеля с помощью дрели.

Роботи з плиткою

Частіше за все плитку встановлюють на стіни або перегородки за допомогою класичного цементу. Цемент добре підходить для таких цілей. Він добре проникає в тріщини, а також зразково вирівнює основу.

Такий підхід, за допомогою бетонної маси, дозволяє надійно прикріпити навіть важкі плитки до більшості типів стін або перегородок.

Здебільшого цементну суміш використовують для приміщень з високою вологістю повітря. Або в приміщеннях з активним рухом людей по плитковій поверхні.

Для встановлення плитки на цемент добре підходять такі базові будівельні поверхні: цегляні, залізобетонні, бетонні.

Найдоцільніше використовувати цемент для покриття плиткою горизонтальних поверхонь.

Також для робіт з плиткою широко застосовними є цементні колоїдні клеї, які готуються з сухих сумішей шляхом додавання потрібної кількості води. Такі мікстурі варто готувати прямо перед початком встановлення плитки. Адже клей придатний до використання лише 3 години з часу приготування суміші з водою.

Також варто якнайшвидше встановлювати плитку. Тому використання такого клею є не дуже зручним варіантом. Особливо для повільних робіт вручну, без спецустаткування або для великих площ поверхонь, які треба обкласти плиткою.

Якщо у вас відсутня можливість використовувати спеціальне устаткування (наприклад, мішалки з лопастями, змішувачі, або шаблони для укладення плитки), то найкращим способом укладки плитки буде використання мастик або сухих розчинних сумішей.

Мастики ви теж можете придбати або в готовому вигляді в будівельних магазинах, або приготувати їх власноруч. Є такі різновиди мастик для плитки:

1. мастики на основі полімерів та цементу;

2. казеїнові мастики;

3. бітумні мастики.

Полімерно-цементну мастику бажано застосовувати для бетонних поверхонь. Але поверхні з цегли теж підходять.

Мастики, які швидко сохнуть, ідеальні для облицювання будь-яких рівних вертикальних поверхонь. Наприклад, це можуть бути бетонні стіна або ж оштукатурені поверхні.

Для облицювання поверхонь свого дому зручно використовувати мікстури на основі оліфи або смол.

Інколи для закріплення плитки використовують густі масляні краски. Їх розчиняють за допомогою оліфи до рідкого стану. Після розчинення суміш наносять на прогрунтовану поверхню і надійно притискають плитку.

Бажаємо затишку вашій оселі...

Подготовка краски к окрашиванию

При окрасочных работах всегда проверяйте краску на вязкость, однородность цвета, густоту.

Основой для масляной краски служит олифа и тертая краска. По своему составу масляные краски бывают уже готовые к применению и густотертые, которые разводят олифой. По вязкости краска должна быть, как густые сливки, и плавно стекать с кисти. Чтобы проверить на вязкость краски, необходимо капнуть каплю краски на вертикально поставленное стекло. Длина потека для масляного окрасочного состава не должна превышать 3,5-5 см.

Краски для потолков должны быть нежного тона. Не следует красить потолок на кухне в белый цвет, он быстро пачкается. Кстати, на сайте http://citykey.net/product/multivarka можно подобрать кухонные электроприборы к новому тону окрашенной кухни.

Если краски расслоились, вероятно Вы купили краску задолго до ремонта. Их структура может видоизменяться: пигмент с наполнителем оседает вниз, а связующий состав всплывает вверх. Для этого перед окрашиванием хорошо размешайте краску. Перемешать краску можно ручным способом, но лучше с помощью электродрели и миксера.

Бывает, что купленная краска одного цвета в разных банках имеет различный оттенок. Это может случиться, когда краска из разных партий. Для этого слейте краску в одну посуду и перемешайте.

Если краска загустела, разбавьте загустевшую краску лаком или олифой. Краску для наружных работ разбавляют натуральной олифой.

Масляную краску подобрать по цвету проще, чем клеевую. При высыхании она практически не меняет свой цвет. Подбирают краску к цвету стены при помощи стекла. Нанесите на стекло каплю краски и приложите к стене. Вы увидите, насколько совпадают краски.

Пластиковые трубы

В нашей жизни прочно закрепились пластик и прочие другие искусственные материалы. Натуральные материалы от того нам нравиться не перестали, но посчитав стоимость на них, выбор чаще делается в пользу искусственных. Рынок давно следит за развитием этой тенденции и преимущественно предлагает продукцию химического производства. Даже не смотря на, то, что денежные средства позволяют вам приобрести натуральные материалы, порой найти их бывает достаточно сложно и проблематично.

Металлы и дерево известны людям уже не одно столетие. На протяжении многих веков проверялись их свойства, и заранее знаешь, чего от них можно ожидать. С пластиком все обстоит иначе. Производители не перестают утверждать, что преимущества пластика – прочность, легкость, экологическая чистота и долговечность. А как же все обстоит на самом деле?

Например, возьмем пластиковые водопроводные трубы. Продавцы говорят , что они рассчитаны на 50 лет эксплуатации. Придется поверить на слово, так как такой срок еще не прослужила ни одна труба. Что взять с этих продавцов?!

Проверить утверждения продавцов и производителей взялись ученые-эксперты. Они проверили и подтвердили, руководствуясь сертификатом соответствия и гигиеническим сертификатом.

Следует отметить, что производитель может заявлять и о более высоких характеристиках своего товара. Например, утверждать о морозоустойчивости и светоустойчивости пластиковых изделий. Сертифицирующие организации никак не смогут подтвердить или опровергнуть эту точку зрения.

Основное преимущество таких труб – отсутствие коррозии. Металлические трубы более подвержены ей. Через 10 – 15 лет в них появляется ржавчина, «зарастает» и теряет свою механическую прочность. Пластик же не ржавеет и не должен выделять в воду никаких грязных веществ.

Пластиковые трубы имеют три вида: полиэтиленовые, полипропиленовые и поливинилхлоридные. Первые два вида уже успели зарекомендовать себя в строительстве как прочные, легкие, простые в монтаже и устойчивые к температурам. Поливинилхлоридные трубы используются только для канализации, так как они менее устойчивы к воздействию тепла и воды.

Качество пластика определяется качеством сырья. Эксплуатация любых качественных изделий допущена только в строго предназначенных условиях. Колебания температур, воздействие прямых солнечных лучей, повышенное давление способны вывести из строя даже самые лучшие образцы.

Что же делать рядовому покупателю? Позиция и мнение экспертов остается пока, что единственным гарантом, на который можно опереться. Обратите также внимание на гарантийные условия товара.

Будем рады, если сведения, описанные выше, окажутся для вас полезными.

Пластиковые люки

Современные частные загородные и дачные дома и участки оборудуются сегодня самыми разными системами такими как, тепловая сеть, водопровод, дренажная и канализационная системы и прочее. Чтобы обеспечить жителям дома свободный доступ к различным коммуникациям, специально оборудуются так называемые колодцы для проведения разного рода работ. Один из основных базовых элементов в процессе оборудования таких колодцев — ревизионные люки. Главное предназначение любого такого люка заключается в том, чтобы сделать автомобильное и пешеходное движения безопасным, а также и защитить колодец от разных механических воздействий.

Для решения этой задачи в строительстве успешно и довольно давно применяются пластиковые канализационные и садовые люки, созданные стать альтернативой традиционным стальным и чугунным. Пластиковый люк — легкий и прочный, специально защищенный от затопления пластиковой обечайкой, этот люк может выдерживать нагрузку до двух тысяч килограммов. Помимо этого, пластиковые люки идеально вписываются в любой ландшафт загородного участка. Пластиковые люки не ржавеют, они не выделяют вредных для организма отравляющих веществ и токсинов и на протяжении достаточно длительного времени сохраняют отличный внешний вид.

Также, что немаловажно, пластиковые люки намного дешевле используемых ранее — чугунных и стальных. Сегодня пластиковые люки, как канализационные, так и садовые,

производятся в двух цветовых вариантах — черном и зеленом. Если колодец расположен среди насаждений или на газоне то лучшим цветовым решением для него будет пластиковый люк зеленого цвета. Пластиковые люки черного цвета хорошо смотрятся на асфальтированной дороге, напольной плитке в саду или площадке, посыпанной гравием. Но использовать эти люки можно не только на садовых участках, умело декорируя их под окружающую местность.

Пластиковые люки можно использовать, устанавливая их в черте города, а особенно в скверах и парковых зонах, в общем, в тех местах, где нет особых требований к нагрузке используемого люка. И даже в местах, где активно проезжают легковые машины, пластиковые люки прослужат очень долго, так как они, как было указано выше, способны выдерживать достаточно большую. Чтобы защитить пластиковые люки от кражи, что в свою очередь очень важно в процессе использования в общественных местах, в их конструкции предусмотрено надежное болтовое крепление.

Утеплення стін зсередини

У процесі експлуатації будинку з каркасними стінами й засипним утеплювачем поступово відбувається його осідання. Через порожнечі, що утворилися в стіні, виникають більші тепловтрати, що викликають зниження температури внутрішньої поверхні стіни, утворення мокрих плям, а іноді й полоїв. У цьому випадку необхідно заповнити порожнечі такою ж засипкою, як і раніше. Заповнення утеплювачем порожнин у стіні проводять із горища. Спочатку ціпком (палкою) ущільнюють осілий утеплювач, а потім засипають новий невеликими порціями висотою по 20-30 см кожна й ущільнюють.

Якщо просідає не засипний, а плитний утеплювач, то для підвищення теплозахисту стіни із зовнішньої сторони зривають обшивку, ущільнюють шви, що утворилися між плитами, і обшивають дошками цю частину стіни.

Практика експлуатації житлових будинків із зовнішніми стінами із тришарових панелей показала, що згодом можливе зниження теплозахисту огорожі й утворення мокрих плям, обледенінь, інею через осідання утеплювача. При цьому утворяться порожнечі між двома зовнішніми шарами панелі, що наділені зниженими теплоізоляційними характеристиками. У цьому випадку проводити утеплення можна шляхом ін’єкції неавтоклавного пінобетону, газобетону, спіненого полімеру (пінополіуретану) усередину порожнеч.

Перед початком ін’єкції розчину потрібно визначити границі осілого утеплювача (це можна зробити простукуванням, пробити отвір в залізобетонному шарі панелі). Потім утеплювач або газобетонну суміш, яка була приготована на місці, роблять ін’єкції у порожнечі через пробиті отвори за допомогою малогабаритних механізмів, після чого отвори зашпаровують. Цей метод ефективний, але вимагає певних навичок і наявності матеріалів та механізмів.

Перспективним і високоефективним методом є ін’єкція в порожнечі в стінах піноізолу. Для  цього застосовується газорідинна установка (ГЖУ-1), що робить піноізол шляхом вспінення компонентів стисненим повітрям. ГЖУ-1 має невелику масу - 80 кг, місткість 120 літрів і може обслуговуватися 2-3 робітниками. Компактність установки, висока продуктивність (до 6,5 м. куб./год піноізола) дозволяє даний метод легко застосовувати при ремонті будинків, а також при будівництві нових.

Сильно знижують теплозахист стін погано утеплені шви й спряження елементів огородження. Крім того, через них проникає холодне повітря, знижуючи температуру усередині приміщень і на поверхні стіни в зоні стику. Температура в зоні стику може опускатися нижче точки роси, викликаючи утворення конденсату у вигляді мокрих плям або інею. У цьому випадку утеплюють стик або шов самотужки в такий спосіб. Спочатку видаляють із щілини розчин, який слабо держиться в цій щілині. Потім його щільно зашпаровують цементним або цементно-вапняним розчином і затирають.

Однак більш ефективним, з погляду теплозахисту, є конопатка й оштукатурювання шва. Для цього після видалення з нього розчину починають конопатити пакльою, прядивом або мінеральною ватою. Шов забивають за допомогою конопатки — спеціальною лопаточкою з тонким лезом шириною 5-8 см. Замість неї можна також скористатися ножем або стамескою.

Проконопатити шов також можна пакльою або прядивом, які змочені в гіпсовому тісті. Перевага цього способу полягає в тому, що при твердінні гіпс розширюється й забезпечує більш щільне заповнення зазору. З огляду на те, що гіпс швидко схоплюється, тісто краще готувати маленькими порціями (не більше 1 л). Для закладення щілини пасма матеріалу, що утеплює, опускають у гіпсовий розчин і змочують у ньому, а потім вставляють у шов і ущільнюють, наносячи удари молотком по ножу, стамесці або конопатці. Зазор зашпаровують так, щоб конопатка не доходила до рівня поверхні стіни на 2 см. Після утеплення швів конопаткою поверхню зашпаровують гіпсовим або вапняно-гіпсовим розчином.

Для утеплення садового будиночка можна використовувати саморобний утеплювач, що має якості поліетилену й паперу. Для цього між двома аркушами газети прокладають поліетиленову плівку й пропрасовують праскою. Виходять аркуші, які можна наклеїти під шпалери, для утеплення стін будиночка.

Особливу увагу варто звернути на утеплення частини стін, що перебуває за опалювальним приладом. Розташована поруч зі стіною батарея сильно нагріває стіну, підвищуючи температуру на її внутрішній поверхні, внаслідок чого втрати тепла в цій частині огородження різко збільшуються. Ситуація ускладнюється, якщо опалювальний прилад установлений у ніші. Через більш тонку стінку ніші тепловтрати зростають значно. Тому при наявності ніші в стіні й навіть без неї рекомендується встановити теплоізоляційний матеріал за опалювальним приладом на внутрішній поверхні стіни.

Нагріта батарея значну частину теплоти віддає у вигляді теплового випромінювання, тому на поверхні утеплювача, яка повернута до опалювального приладу, доцільно встановити екран з алюмінієвої фольги, що відбиває падаюче від батареї променисте тепло усередину приміщення. Необхідно врахувати, що для забезпечення конвективного теплообміну треба залишити зазор між опалювальним приладом і поверхнею стіни товщиною не менш 3 см.

Якщо радіатор установлений і відстань до стіни не дозволяє влаштувати теплоізоляцію, то досить прикріпити до внутрішньої поверхні стіни за опалювальним приладом блискучу алюмінієву фольгу, що буде відбивати випромінюване батареєю тепло в кімнату. Пристрій відбивного екрана з фольги дозволяє знизити тепловтрати через радіаторну нішу в цегляній стіні товщиною 0,51 м на 35%.